Борис і Гліб (у святому Хрещенні – Роман і Давид) — молодші сини Великого князя Київського Володимира Святославича. Народились вони незадовго до Хрещення Русі і були виховані в християнському дусі.
Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження християнської віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. В часі походу, помер князь Володимир, а його старший син Святополк, що був у той час у Києві, проголосив себе великим князем Київським. Дізнавшись про смерть батька, Борис, не бажаючи міжусобних чвар, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого від мене, якого мені слід вважати за батька!»
Проте Святополк не повірив щирості Бориса і, прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився на утрені в недільний день 5 серпня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету князя і пронизали його списами.
Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Князь Гліб уже знав про смерть батька і підступне вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війні з братом.
Святі брати зробили те, що було ще нове і незрозуміле для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти. Варто зазначити, що прийнявши християнство, князь Володимир відмінив смертну кару. Його сини – перші діти Хрещення – показали, що зло не можна подолати злом, навіть перед загрозою смерті. Борис і Гліб представляють чесноту, яка нам сьогодні найбільше потрібна – любов і злагоду між братами, відмову від братовбивчої боротьби. У 2015 році відзначатимемо тисячоліття їхньої мученицької смерті.
У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка.
«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з’явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, захисники Руської землі. Вшанування Бориса і Гліба як святих почалося дуже рано, вже невдовзі після їх смерті. Служба святим булла складена митрополитом Київським Іваном I (1008-1035). Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім’я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Багато храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах України. Слід зазначити, що в останніх століттях культ Бориса і Гліба занепав. На західній Україні і в західній діаспорі майже немає храмів Бориса і Гліба. Мабуть, наша церква, присвячена цим першим канонізованим святим нашої землі буде прецедентом в Західній Європі.