«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з’явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, захисники Руської землі. Вшанування Бориса і Гліба як святих почалося дуже рано, вже невдовзі після їх смерті. Служба святим булла складена митрополитом Київським Іваном I (1008-1035). Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім’я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Багато храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах України. Слід зазначити, що в останніх століттях культ Бориса і Гліба занепав. На західній Україні і в західній діаспорі майже немає храмів Бориса і Гліба. Мабуть, наша церква, присвячена цим першим канонізованим святим нашої землі буде прецедентом в Західній Європі.
